>
>>>
Притча «Шлях до сердець учнів»
Засумували вчителі, не можуть знайти шлях до Сердець своїх учнів, щоб сіяти в них насіння добра.
— Можливо, врятує Мудрість? — спитали вони.
І знайшли Мудреця, який сидів у печері.
О, Мудрецю, — почали благати вони, — вкажи нам шлях до Сердець наших учнів, щоб сіяти в них зерна добра, інакше покоління стає жорстоким!
Сказав їм Мудрець:
—Дам вам шлях до Сердець ваших учнів, але віддайте мені натомість «дар» Ваш!
Учителі перезирнулися: якого «дару» від них вимагає Мудрець?
Тоді Мудрець сказав:
—Якщо в когось є роздратування, дайте мені роздратування. Якщо в когось є гнів, дайте мені гнів. Якщо в когось є жорстокість, дайте мені жорстокість. Якщо в когось є грубість, дайте мені грубість. Якщо в когось є сумнів, дайте мені сумнів. Якщо в когось є ненависть, дайте мені ненависть. Якщо в когось є злоба, дайте мені злобу. Якщо в когось є страх, дайте мені страх. Якщо в когось є зрада, дайте мені зраду. Якщо в когось є марновірство, дайте мені марновірство. Якщо в когось є сарана думок дайте мені сарану думок. А якщо дасте пригорщу дурних звичок, я прийму й ці запилені брязкальця. Але не забудьте, чого вартий той, хто відніме одного разу подароване. Отже, я прийняв увесь бруд вашого Серця, і воно стає чистим. А вам відкриваю Мудрість: шляхом до Серця учня є чисте Серце вчителя.
>
>>>
Мудра притча про те, що значить бути "бідним"...
Одного разу дуже багатий чоловік взяв свого сина в подорож з єдиною метою – показати хлопчикові, що означає жити без грошей.
Кілька днів вони провели на фермі у дуже бідній сім’ї.
Після повернення додому батько запитав, чи сподобалася йому поїздка.
– Сподобалася, батьку, – відповів хлопчик.
– Бачив, якими бідними можуть бути люди? – запитав чоловік.
– О, так! – була відповідь.
– А який висновок зробив із подорожі? – знову запитав батько.
– Я бачив, що у нас один пес, а у них чотири.
У нас є басейн до середини саду, водночас як у них є річка, в якій немає кінця. З кришталево чистою водою, в якій і навколо якої існує і інша краса. Ми купуємо ліхтарики з Азії для освітлення нашого саду, а їм світять місяць і зірки. Наш двір закінчується біля огорожі, а їхні поля до горизонту.
Ми купуємо свою їжу, а вони сіють і жнуть, вирощуючи свою. Ми слухаємо музику на дисках. А вони насолоджуються нескінченною симфонією птахів, жаб, і інших тварин. І до цього ж ритмічна пісня сусіда, який працює у полі. Ми для нашої безпеки оточили себе стінами і сигналізацією, а вони живуть з відкритими дверима і захищені дружбою своїх сусідів. Ми залежні від мобільних телефонів, комп'ютерів, телевізора. Вони, навпаки, живуть повним життям, в єдності з небом, сонцем, водою, зеленню гір, тваринами, плодами землі, своїми сім'ями.
Батько був дуже здивований такою відповіддю свого сина.
Син же додав: - Спасибі, тату, що показав мені, наскільки ми бідні.
Ми забуваємо про те, що маємо, і зосереджуємося на тому, чого у нас немає.
Що для одного – дешева річ, для іншого – цінний приз.
Все залежить лише від того, як ми дивимося на цей світ.
>
>>>
Притча:Чотири свічки
Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули... Було так тихо, що чулося як вони розмовляють.
Перша сказала: "Я - СПОКІЙ. Нажаль, люди не вміють мене зберегти... Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!..." І вогник цієї свічки згас.
Друга сказала: "Я - ВІРА. Нажаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому нема сенсу мені горіти далі..." Ледве сказала таке - подув легкий вітерець і загасив свічку.
Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: "Я - ЛЮБОВ... У мене немає більше сил горіти далі... Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, які їх люблять найбільше - своїх близьких..." Довго не ждала і ця свічка - згасла.
Раптом... в кімнату зайшла дитина і побачила 3 згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:
- Що ви робите?!... Ви ПОВИННІ горіти!!! Я боюся темряви!...
Промовивши це, вона заплакала.
Схвильована четверта свічка сказала: "Не бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ... Я - НАДІЯ!!!"
>
>>>
Сучасна притча: Чашки кави
Група випускників, успішних і кар’єрних, прийшли в гості до свого старого професора. Звичайно ж, незабаром розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі й життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим найрізноманітнішими чашками – порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими і простими, дорогими і вишуканими.
Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: – Якщо ви помітили, усі дорогі чашки розібрані. Ніхто не вибрав простих і дешевих. Бажання мати для себе тільки краще і є джерелом ваших проблем. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Іноді вона просто дорожча, а іноді навіть приховує від нас те, що ми п’ємо. Те, що ви дійсно хотіли, було кавою, а не чашкою. Але ви свідомо вибрали кращі чашки. А потім почали розглядати, кому яка чашка дісталася.
А тепер подумайте: життя – це кава, а робота, гроші, суспільство – це чашки. Це всього лише інструменти для збереження ЖИТТЯ! Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого ЖИТТЯ. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком кави!
У найщасливіших людей немає всього кращого. Але вони витягують усе найкраще з того, що є.